Їдучи машиною (мотоциклом, автобусом, велосипедом) асфальтованою трасою, Ви обов’язково побачите населений пункт і, в’їжджаючи до нього, зрозумієте, що асфальт закінчився. І тоді Ви потрапите до…
…села Виноградний Сад Доманівського району Миколаївської області, правий берег ріки Південний Буг, 2009 р.
Дві вулиці без асфальту (пам’ятаєте — він закінчився?). Зламаний водогін. Колодязі у дворах, на верхній вулиці два колодязі вздовж ґрунтової дороги. Хати кольору індиго.
Неродючий ґрунт, на котрому населення вперто продовжує саджати якусь городину, яка так само вперто продовжує не родити. Тому овочі все одно доводиться закуповувати. Одна крамниця – у передній кімнаті хати тітки Олі. З нешироким вибором продуктів. Хліб старше покоління жінок випікає саме, воно ж жене самогон. Вже до обіду все більш-менш доросле чоловіче населення напивається. А матюкається взагалі все більш-менш доросле населення. Навіть при дітях. Навіть на дітей.
Робота є лише у ближніх і дальніх населених пунктах. Однак працювати ніхто не поспішає. Єдина людина, яка працює у самому селі, (якщо не рахувати зазначену вище тітку Олю, яка тримає крамницю), це Надія – кухарка якихось дивних археманів. Зате вже вісім років щопівроку. До речі, вона ж – майже єдина тут людина, яка не вживає матів для зв’язки слів.
Архемани колись докопають землю на березі ріки і поїдуть назавжди. Тоді у Надії закінчиться робота, а у селі щезне газ, бо ніхто вже не готуватиме їжу на плиті з газовим балоном…
Або Ви потрапите до…
…села Виноградний Сад Доманівського району Миколаївської області, правий берег ріки Південний Буг, середина ХХІ ст.
Дві вулиці без асфальту (пам’ятаєте — він закінчився?). Жодного натяку на водогін. При кожній хаті – колодязь, і два колодязі на верхній вулиці. Насоси качають воду до хат і без державного водогіну. А колодязі на вулиці – то для перехожих. Хати кольору індиго.
Індиго – колір думок покоління дітей, яке народжувалося на початку ХХІ ст. Індиго – колір думок всіх дорослих і маленьких мешканців цього екологічного поселення.
У далекому 2011 р. їхні вже старі і сиві батьки почали перетворювати депресивне село на це щасливе поселення зі знаком «еко».
Їхні батьки ніколи не мали думок кольору індиго. Та вони були незвичайними для свого часу людьми. Тоді вони були ще молодими, мали сумління і не продавали його, мали енергію і спрямовували її на боротьбу за збереження унікальної української природи.
У далекому 2011 р. декілька з них купили тут чи не найдешевшу хату кольору індиго. На верхній вулиці. Відремонтували її, висадили на присадибній ділянці виноград, завели молочну корову. Їхню хату потім підпалили. Виноград вимерз, поки господарі доводили свої права на хату у суді, корова щезла у невідомому напрямку. У чому причина?
Та просто господарі хати оголосили її табором протесту проти ГАЕС на іншому березі ріки. І не продали свої принципи. Вони відстояли свої права на цю хату і повернулись. Їхні друзі купили ще пару хат.
Кожного разу, коли дорослі діти забирали своїх старих батьків до міста, звільнену хату купував ще хтось з їх табору. За допомогою дій людей з цього табору ГАЕС врешті-решт закрили.
Тепер село живе з альтернативної енергетики. Виноградний Сад експортує виноград до всіх супермаркетів країни. І ніколи – до заводів з виробництва алкоголю. І ще цілком зрозумілим тут є вислів про молочні береги. Бо молока тут дійсно багато – корова є у кожному господарстві. Та м’яса, риби і яєць не вживає ніхто. Звичайно, це екологічне поселення – не закрита колонія. Молодь їде і з нього. А інша молодь – приїжджає. Екологічних поселень в Україні стає все більше. І вегетаріанці не виглядають такими дивними, як тоді, на початку ХХІ ст.
А у тій, самій першій хаті табору протесту, як не пручалися цьому господарі, вже за їхнього життя в одній з кімнат зробили музей. З купою світлин їх, ще молодих, на різноманітних акціях і пікетах. З записами пісень Сергія Василюка і Ігоря Рудя. Зі всіма -надцяттю виданнями книг «Територія Духу» Анжеліки Комарової і Олега Андроса, «Афин у Старому Місті» Степана Жабки і «Авантюри» Артема Чапая. Зі всією цією купою природоохоронних методичок, які, на жаль, ще й зараз потрібні їхнім онукам. Та їх онуки вже не розуміють, що це таке на старій світлині, — ГАЕС? І це – ПЕРЕМОГА!
(наша перемога, моя перемога, перемога моїх дітей, перемога моїх друзів і їхніх дітей).
До якого Виноградного Саду Ви хочете потрапити там, де закінчується асфальт?
***
Мені самій хотілося б після закінчення асфальту потрапити до степу, що попід гранітними скелями тягнеться вздовж могутньої ріки, де на крилах вільного вітру літають ельфи, а на узбережжі ріки засмагають русалки і потерчата бавляться в пісок.
Шкода, що я потрапляю туди лише уві сні. Хоча чітко відчуваю – всі ці напівміфічні істоти є і у реальному житті.
Сподіваюся, що духи природи не залишать її і всі відкриті душею люди зможуть побачити їх вживу.
Ганна Заворотна.
