Представники СВЖ «Природа над усе» підтримали марш анархістів, що відбувся у Києві 1 травня 2013 р. Демонстрація називалася «Хліба і волі!», символічно поєднуючи в собі як політичні, так і економічні вимоги. До лав українських анархістів приєдналися білоруси та росіяни.
Того ранку біля метро Арсенальна коїлося щось незвичайне. По-перше, звуки. Не завивання сигналізації, не обридла попса, не остогидле шумове тло великого міста, а чисте звучання волинки лунало у той день на площі й позначало місце збору. Старовинний інструмент слугував своєрідним маяком, до якого поспішали люди, які мали певну схожість між собою та помітно вирізнялися з натовпу.
Десь за 15-30 хвилин площа на Арсенальній заповнилася вщерть. Дехто ховав обличчя за чорною маскою, а дехто навмисне привертав увагу яскравим ультрамарином фарбованого волосся. І ті, й інші мали щось спільне, але це відчувалося інтуїтивно. Вражало розмаїття кольорів: і чорний одяг антифашистського блоку, й барвисті барабанщики та барабанщиці, й банери усіляких розмірів і відтінків.
У той же час у натовпі замайоріли фіалковою уніформою захисники порядку. Міліція весь час супроводжувала анархістів, що сформували потужну колону. Так і рухалися разом.
Що звело стільки людей в одному місці й часі? А було їх чимало, на око, чоловік 250, а може й 300. Мабуть, міліціянти також хотіли б знати, чого треба цій молоді. А вони зайве й не приховували. На повний голос звучали гасла: «Выше-выше черный флаг, государство – главный враг», «One solution — revolution», «Революция, анархия, мир, труд, май», «Учитель учит, лекарь лечит, политик калечит», «Выйди на улицу, верни себе город», «Геть міністрів, геть капіталістів», «Наше отечество – все человечество», «Свободу політв’язням» (але малася на увазі не Юля Володимирівна – а ті, котрих не помічають наші «об’єктивні» медіа).
Кілька разів колона зупинялася, бажаючі мали можливість висловити свої думки у гучномовець. Промови чітко окреслювали економічну стагнацію сьогодення та закликали до виходу з неї – шляхом непокори.
Перехожі просто заклякали від подиву, ба навіть од шоку, споглядаючи цей незвичайний людський потік та, наче якусь чудасію, знімали марш на мобілки. І дійсно, такого мальовничого, молодого, сповненого щирості й наснаги, до того ж самоорганізованого маршу політики просто нездатні зібрати ні за які гроші. А за ідею – і поготів, адже їхні ідеї, розтиражовані в усіляких проплачених ток-шоу, викликають лише нудоту та роздратування. Навіть так звана опозиція сьогодні страждає на форму погано прихованої імпотенції, тож швидше ці молоді люди мали б викликати збудження у незадоволеного реаліями соціуму. І таки викликали, хоча подекуди реакції на це зібрання проривалися у брутально агресивній формі. Зокрема, довелося споглядати, як журналістка телеканалу «1+1» з перекошеним від злості обличчям лаялась, обзиваючи марш демонстрантів «придурками». Вочевидь, її «моск» не міг переварити це явище, оскільки воно було поза межами усталених штампів, якими «перепихується» цей медіаресурс із своєю цільовою аудиторією, «вражаючи далі» своєю запрограмованою жуйкою затюканого обивателя.
Марш крокував Печерськом у напрямку Подолу, мимоволі притискуючи до стін неквапливих перехожих, що вийшли на прогулянку й не були готові до незвичайних вражень. Тож у декого зривалося розгублене «А хто ви?». Анархісти мали чітку відповідь, викладену в формі листівки, яку пропонували охочим до друкованого слова: «Ми – прибічники безкласового суспільства без експлуататорів і експлуатованих… Ми виступаємо за ліквідацію будь-якого управління та влади людини над людиною. Тільки самоуправління. Ми виступаємо за ліквідацію паразитуючої на звичайних робочих людях держави. Ми – анархісти…» et cetera, детальніше можна прочитати тут.
Для обивателів Першотравень – це щось таке архаїчне, навіть атавістичне, асоційоване з серпасто-молоткастими стягами у руках бадьорих пенсіонерів зі специфічно радянськими виразами на обличчях. Або ж із шашликами під горілочку на природі – те, що «майовкою» раніше називалося. Того ж вечора в новинах показали, як комуністи задешево спокусили своїх прибічників якимись жалюгідними кепками (окрім почасових 50 грн.), і як ті, немов зголоднілі горобці за крихтами хліба, билися за винагороду – точнісінько як у чергах за дефіцитом протягом семи десятків років бездарного панування совка.
Здавалося б, як же можна порівнювати тих маразматиків із цією колоною, що просто втілювала у собі вивільнену енергію молодої, некерованої ніким свободи? Проте, порівняння таки можливе, якщо вдатися до екскурсу історичного. Міжнародний день солідарності трудящих має свою історію – на щастя, її не вдалося до кінця спаплюжити совєтським маніпуляторам-пропагандистам.
1 травня святкують на честь багатотисячного виступу робітників із вимогою 8-годинного робочого дня, що відбувся 1886 року в Чикаго. На той час це був героїчно сміливий виступ, завдяки якому ми маємо затверджені Трудовим кодексом вісім, а не більше годин праці (хоча маємо безліч прикладів порушень – з мовчазної згоди самих же працівників). Чому ж сьогодні ця дата залишається такою пам’ятною? А тому, що такі ганебні категорії, як нерівність людей, експлуатація, бідність і навіть голод нікуди не зникли. Бідні продовжують бідніти, а багатії примножують свій капітал, залишаючись господарями життя.
Волелюбна молодь ставить сьогодні питання руба: чи потрібні нам чиновники і політики, нездатні розвивати економіку країни, натомість натаскані брехати та маніпулювати? «Вони паразитують на суспільстві, для них чесна робоча людина – лише ресурс. А від паразитів треба позбавлятися». У такому руслі мислять сучасні анархісти в Україні, вимагаючи не лише хліба, а й волі – обидві категорії нерозривно пов’язані між собою. На превеликий жаль, за 137 років відбулося не так вже й багато позитивних змін. Люди залишаються (чисто по Марксу) товаром, які продають себе на ринку праці й далеко не за собівартістю, а швидше за ту безцінь, яку пропонують. Природа іменується не інакше як «природні ресурси» (і відповідне міністерство використовує саме цей термін, визначаючи споживацький, а точніше б сказати, ґвалтівний підхід до Природи). Порядок стосунків між народами та державами диктують усе ті ж самі династії олігархів. Тим часом кожна сьома людина в світі страждає від хронічного голоду. Загалом це 850 млн людей, 13 % населення планети. Державні уряди не ставлять за мету нагодувати цих стражденних.
Натомість активісти ініціативи «Їжа замість зброї», які 1 травня пригощали веганською їжею на Контрактовій площі (кінцева точка маршу «Хліба і волі!»), довели, що насправді, аби нагодувати всіх, не потрібно багато коштів – лише добре серце та бажання. Здорова та поживна їжа, виготовлена коштами активістів, стала прикладом несфальшованого гуманізму, якого так не вистачає «хазяям життя».
Але не лише хлібом єдиним… На Контрактовій площі співчуваючі анархістам молоді артисти влаштували креативний перформанс за мотивами творів Жака Превера та Даніїла Хамса. Театральному дійству додав перчику барабанний джем-сейшн. А на імпровізованому столику розклали друковану продукцію: газети, буклети, книги і картонний ящик для збору коштів на користь політв’язням. Представникам СВЖ «Природа над усе» вдалося продати кілька книг «Територія Духу» (своєрідна декларація СВЖ), анімо-екзистенційну збірку «Кошка хвойной, колючей породи» та фентезі «Тут побували люди». Ці кошти, як завжди, були витрачені на харчі для безпритульних тварин.
За усім, що відбувалося, пильно стежили та фіксували на відео ті ж самі міліціонери (на площі «завбачливо» розмістили автозак) та якісь незугарні й схожі, як близнюки, наче відштамповані в радянському фабричному цеху, суб’єкти в цивільному. Не виключено, що це була охорона Гостиного двору, громадського простору, захопленого українськими провладними капіталістами. Прийшли ці біороботи чи на витрішки, чи на підмогу міліції – хто їх зна… Чи збагнули вони гасло «Інший світ можливий!», під яким студенти, екологісти та інші небайдужі люди здійснювали перформенси та роздавали листівки? Навіщо їм це брати в голову – за таке не платять.
Під час акції члени СВЖ «Природа над усе» озвучили в гучномовець свою позицію: ми над усе ставимо права природи, й таким чином захищаємо права людей на чисте довкілля. Ми захищаємо права тварин – бо світ стомився від будь-яких форм насильства. Ми були почуті. Нам було добре в цьому натовпі, що випромінював таку життєдайну, очищаючу енергію. Нам доводилося разом бувати й у більш напружених ситуаціях, тож «відстороненого погляду» й бути не може!
Ангеліна Яр, Олег Андрос
Фото Ангеліни Яр.
