Зауваження до “Проекту Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року”

Потреба у дієздатній стратегії виникає тоді, коли існує науково-обгрунтоване соціально-викликане розуміння необхідності трансформаційних змін, подолання лінійних інерційно-деградаційних тенденцій, формулювання актуальних проблем, теоретико-методологічних основ становлення гармонічного динамічного стану дійсності розселення (міста, регіону), встановлення стратегічних цілей перетворення і засобів їх поетапного досягнення.
Така стратегія охоплює питання теорії і практики формування, функціонування, розвитку і відтворення міста (регіону), враховує закономірності планувального управління, розробляє концептуальні основи (моделі) змісту та динаміки феномену міста, цілі та технолоічні засоби і методологічні інструменти його цілеспрямованої трансформації. Встановлюються розподіл і режими та статусу використання базових ресурсів для вирішення кардинальних проблем на прогнозний період до 2025 року.
Стратегія визначає (але не підмінює) зміст і цілі тактичних і операційних рішень , які оформляються у відповідних програмах і галузевих планах її реалізації на основі (чи після розробленн/коригування) Генерального плану міста (столичного округу, регіону), який фундирує (забезпечує) стратегічні територіальні і позатериторіальні планувальні виміри перспективного існування міста (регіону) як процесо-середовищного феномену конкретного (реального) ареалу розселення.
Згадані вище положення є релевантною базою стратегії як мистецтва управління, що передбачає розрізання сутності та масштабу самого об’єкта, феномена (речі) стратегування (Київський ареал розселення, Столичний регіон, Великий Київ-агломерація) і засобів (інструкцій, інструментів) сфери управління даним об’єктом в секторах планувального управління (розроблення стратегічних документів містобудівного планування, проектування, регулювання) та адміністративного та організаційно-технічного управління (реалізація та контроль стратегічних, тактичних і операційних містобудівних рішень).
Проект “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року”, що розробляється, в цілому не демонструє ні за змістом, ні за побудовою відповідності якостям такого роду конструктивно-прогностичних керівних документів. Проект “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року” є змішенням перманентних операційних (не стратегічних) цілей (скоріше намірів чи побажань), загальних вимог (імперативів) і вказівок (поліпшити, забезпечити, підвищити, понизити і т.д), переліку поточних відомчих (планових) завдань, які за інерцією переносяться з року в рік, не зважаючи на їх постійну дію в рамках обов’язкової діяльності відомств і органів влади та (або) через відсутність необхідного фінансування.
Більшість заходів, наведених у проекті “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року”, мають якраз поточний характер, в окремих випадках тактичного, але не стратегічного значення. Схоже єдиним стратегічним завданням є “розробка та затвердження нового Генерального плану, а також відповідної містобудівної документації”. За замовчанням, мова очевидно знову йде про т.зв. Генеральний план до 2025 р., що передбачає легалізацію тисяч протиправних (корупційних) рішень КМР, прийнятих з порушенням принципових положень діючого Генерального плану м.Києва та проекту його приміської зони, правових норм земельного, природоохоронного і містобудівного законодавства, починаючи з року його затвердження (2002р.). При цьому незрозуміло коли і як передбачається впровадження “процедури стратегічної екологічної оцінки при розробці Генерального плану м.Києва”, розробка “ландшафтного плану міста, проведення інвентаризації ландшафтів”, розробка “Концепції просторового розвитку м.Києва”- до, після, замість, в процесі розробки якого Генерального плану міста? Чи буде поставлено завдання (в рамках законодавчо визначеного коригування існуючого Генерального плану м.Києва до 2020) стосовно розробки єдиного Генерального плану м.Києва та приміської зони – Столичного регіону Великого Києва як агломерації-метрополісу. Звернути увагу авторів проекту на актуальність останнього тезису могли б окремі положення Державної стратегії регіонального розвитку до 2020р. (хоча також далеко не бездоганної), що мають пряме відношення до стратегічних завдань перетворення (що фактично вже здійснюється) Києва у місто-регіон (Великий Київ):
в групі цілей “Підвищення рівня конкуренції регіонів” зазначається – “підвищення ролі та функціональних можливостей міст у подальшому розвитку регіонів”, “створення умов для поширення позитивних процесів розвитку міст на інші території”, “підвищення ефективності використання внутрішніх факторів розвитку регіонів “;
в групі цілей “Територіальна соціально-економічна інтеграція і просторовий розвиток” – “забезпечення комфортного та безпечного життєвого середовища для людини незалежно від місця її проживання”, “розвиток міжрегіонального співробітництва”;
в групі цілей “Ефективне державне управління у сфері регіонального розвитку” ставиться завдання щодо “удосконалення системи стратегічного планування регіонального розвитку ” (див.Проект “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року”, стор.137).
У всіх секторах і розділах Проекту дані положення, незважаючи на посилання на них, не мають адекватного відображення. Тому розглянемо більш детально результативний зміст розділів у поданій редакції проекту “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року”.
У вступі у схемі підходу до процесу розробки нової редакції “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року” звертає увагу відсутність теоретико-методологічної бази, що необхідно для взаємоповязаного розгляду таких складових процесу розробки як “нова нормативно-правова основа” і “сучасні соціально-економічні реалії”, що й обумовило низьку продуктивну якість усієї розробки, розмивання “стратегічного бачення” та поспіше перемикання із неартикульованих “стратегічних” цілей до операційних цілей та завдань, які за визначенням відносяться до тактичних і операційних розробок. Не випадково, що серед “ключових сторін, їдеї яких було враховано в процесі підготовки нової редакції” відсутні суб’єкти сучасних містобудівних досліджень та стратегічних розробок.
Автори проекту помилково вважають, що стратегічне бачення є “довгостроковим баченням” міста, яке має бути “динамічним, відкритим, комфортним, зеленим, зрозумілим, унікальним” (ряд епітетів можна продовжити). Однак, вже “стратегічні цілі” було обмежено трьома групами фактично поточних галузевих завдань: “підвищення рівня конкурентноспроможності економіки”, “підвищення комфорту життя мешканців м.Києва”, “збереження історичної самобутності та розвиток культури м.Києва” – й усе це без розуміння багатоаспектної процесо-середовищної цілісності Києва та регіону. Звідси змішування фізичних явищ, функціональних галузей діяльності і специфікацій взаємодій в нарізці різнорідних т.зв. “секторів міського розвитку”. Сам набір таких “секторів” та їх розподіл по трьом “стратегічним” цілям (галузевим завданням) має випадковий чи безпідставний характер, що визначає лругий рівень дисфункціональності напрацювань даного проекту “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року” . Так, у блоці “Підвищення рівня конкурентноспроможності економіки м.Києва” виокремлені тільки сектори промисловості та підприємництва і туризму (для якого також характерно підприємництво). Інвестиції – є засіб довгострокового вкладення капіталу у різні галузі економіки, пріоритетність яких має бути окремо обгрунтована (до речі місто має бути відкритим не тільки для бізнесу). Коли розглядати ринок як сферу товарообігу та товарообміну (балансування попиту та пропозиції), то необхідно аналізувати не тільки ринок праці, а й інші ринки (землі, житла, послуг, ідей), що значно ширше заявленої ролі “сектору”. І вже зовсім не на тому місці схеми “стратегічного бачення” перебуває “Розбудова міста і земельні відносини”. Коли розбудова трактується як розвиток міста, то це головний фокус, де мають бути визначені центральні стратегічні цілі. Гармонізація взаємодій природних, техногенних і соціумальних сил міста-регіону як базова мета стратегічних рішень не рівнозначна “гармонійному розвитку міста з урахуванням інтересів громади, бізнесу та влади” – останнє є регулятивним аспектом реалізації стратегічних рішень.
Змішуванням галузевих і інфраструктурних “секторів” характеризується й блок “Підвищення комфорту життя мешканців м.Києва”, де до групи галузей (в розумінні як невиробничі), що відповідають за комфорт (ЖКГ, транспорт, соціальна підтримка, охорона здоров’я, охорона довкілля, освіта, безпека) не додана галузь “культури”(тут як відповідні послуги). А блок “Збереження історичної самобутності та розвиток культури м.Києва” має бути інтегрованим до сектору (а фактично – центрального ядра стратегії) “Розбудова міста”, де мають знайти своє місце й “публічний простір”, “історична та архітектурна спадщина”, а також усі інфраструктурні складові згаданих вище галузей міста.
Комфорт, як і інші складові якості міського середовища й міських процесів, як міра сукупності умов ефектвності життєдіяльності (у сферах праці, побуту, рекреації) визначається конкретним ступенем поетапного досягнення (у діапазонах шкали якості) науково-обгрунтованих стандартів, нормативів, зразків, еталонів стану житлового (для різних морфотипів), виробничого (для різних технологічних типів) і рекреаційного (для стандартних і унікальних типів) середовища.
Таких попередніх містобудівних розробок не було проведено й тому аналіз стану інженерної і транспортної інфраструктури не дозволяє сформулювати адекватні стратегічні цілі та індикатори.
Невипадковим є те, що зміст п’яти ключових пріоритетів демонструє колекцію загальних побажань і загальних місць (“як має бути”), що не мають логіко-технологічної націленості на дійсно стратегічні цілі становлення нового масштабу і нової якості Києва.
Запропоновані індикатори і використання оцінок незалежних рейтингових агентств мають ту же ваду, що й способи задання “стратегічного бачення” та побудова проекта, що розглядається як якась стратегія. Дані індикатори не відображають якраз сутність необхідних трансформаційних змін (“що і як”) того адекватно зрозумілого реального цілого (містобудівного організму-Великий Київ), стратегічні цілі відтворення та перетворення якого (досягнення гармонічних процесо-середовищних параметрів) дозволяють застосувати два види вимірювання ходу та оцінки їх реалізації: двійкове (так/ні) і діапазонне (% на шкалі еталонів). З цих позицій може бути залученим рейтинг придатності міста для життя (EIU Global Liveability Ranking ), хоча і він має не вичерпний характер для оцінки стратегічних трансформацій. Тим більше, це завдання не можуть виконати ні запропоновані 50 показників впливу на комфорт життя (тут домінують поточні характеристики роботи галузей міського господарства та стану інжерено-транспортної інфраструктури, що притаманно відомчим програмам і планам, але не стратегічним розробкам), ні увесь масив, запропонований авторами індикаторів із 200 (!) показників (проект “Стратегії….”, стор. 113-123).
У зв’язку з відсутністю в арсеналі авторів проекту результатів комплексних містобудівних досліджень (економіки, екології, соціології, феноменоогії, культурології, філософії, теорії планування міста) замість обгрунтування та формулювання тенденцій і проблем міста подані по всіх секторах окремі факти і статистична інформація без розкриття причин і механізмів динаміки різних складових міського цілого (природно-техно-соціумального суб’єкта цивілізаційних змін). Це відразу визначило характер даного проекту як огляд (конспект) існуючих чи наступних програм та операційних планів, що позбавляє його стратегічного статусу.
Тому й цілі даного проекту іменуються як операційні та організаційно-технічними стосовно поточних (планових) завдань галузевих відомств і органів влади. Серед таких заходів є “просте” переадресування. Так, для стимулювання розвитку іноваційно-орієнтованих промислових підприємств міста пропонується розробка “Програми довгострокового економічного розвитку міста Києва з метою визначення пріоритетних точок зростання”, а також розробка “міських цільових програм виробництва необхідної столичному господарству продукції промислового комплексу м.Києва”. Коли і на базі чого ці програи будуть розроблятися (до, після, замість Генерального плану Києва?). Як наслідок цього не ясно як буде здійснено підвищення попиту на ринку праці “за рахунок створення нових робочих місць у перспективих секторах економіки та залучення нових роботодавців до міста”, чи “створення нових робочих місць за рахунок реалізації нових інфраструктурних проектів міста” (питання: яких і де?).
Повтором вже поставлених раніше завдань є заходи стосовно прозорості у сфері земельних відносин (інвентаризація земель міста, синхронізація реєстрів і баз даних), в т.ч.”розробка проекту землеустрою щодо встановлення межі міста Києва (але якої?)”, “розробка плану земельно-господарського устрою території міста (згідно з Генеральним планом міста Києва)”(але на базі якого Генплану? Тут може йти мова про скоригований діючий Генплан 2020 з урахуванням формування Київської аглмерації). Також неможливо здійснити автономно (без стратегічних планувальних рішень генерального планування) й оптимізацію територіального розміщення промислових підприємств і “встановлення меж територій з особливими режимами використання (заповідники, природоохоронні території, прибережні захисні смуги тощо)”.
Про неприпустимість постановки цілі щодо “розробки та затвердження нового Генерального плану” (в обхід діючого та з порушенням містобудівного законодавства) вже говорилося раніше. Інакше втрачає сенс “впровадження інформаційно-аналітичних інструментів прийняття управлінських містобудівних рішень (в т.ч. моніторинг забудови), інструментів аналізу ефективності використання міських територій, поточного стану та динаміки розвитку інфрастуктури, моделювання містобудівної ситуації, тощо)”. А як раз відсутність цих та подібних інструментів наражає на безплідність та даремність розробки будь-яких стратегій і генеральних планів міст і регіонів.
Зміст цілей і завдань сектору “Туризм” є коротким конспектом змісту відповідної програми (що регулярно оновлюється без суттєвого приросту її якості) та загальними побажаннями (для врахування в Генеральному плані міста) і традиційними організаційними заходами. Але також традиційно у “секторах” подібного типу не ставиться питання формування, функціонування і розвитку усієї рекреаційної сфери міста та її інфраструктури (курортне лікування та оздоровлення), туризм різних видів, масовий і спеціалізований відпочинок), хоча є серед заходів і “інвентаризація об’єктів туристично-рекреаційного значення”, але без увязки з генеральними планувальними рішеннями.
Вже очікувано в секторі “Транспорт та міська мобільність” усі стратегічно важливі рішення повязані із розробкою та затвердженням окремого стратегічного документу з розвитку міського транспорту “План сталої міської мобільності міста Києва”(питання ті самі:ця розробка буде до, після чи замість Генерального плану міста Києва) . Усі інші заходи даного “сектору” тут є організаційно-технічними чи побажаннями для відповідних інженерних рішень.
Автономізм заходів у відриві від стратегічних містобудівних рішень демонструє, наприклад, й сектор “Екополітики та охорони довкілля”. Так, охорона та раціональне використання прироного середовища повязано із “збільшенням площі зелених зон загального користування та озеленених територій “, “спрощенням порядку визначення територій зелених зон, закріпленням меж міських лісів, лісопарків, буферних парків, гідропарків і парків, а також недопущенням їх забудови” з “розвитком мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду (в т.ч. встановлення меж територій з особливими режимами використання)”- й ні слова про роль стратегічних рішень повноцінного генерального планування для здійснення цих правильних імперативів. Й посилання на “розробку та забезпечення подальшої реалізації концепції розвитку долини річки Дніпро (з урахуванням містобудівної документації)”є вкрай недостатнім (й чому лише мова про долину річки Дніпро?).
Виокремлення “сектору” “Публічний простір” має (для стратегічного рівня розробок) штучний характер, а запропоновані заходи доречно віднести до профільних “секторів” (для вирішення завдань вже тактичного характеру і галузевих планів):благоустрій території, розвиток транспортної інфраструктури, мережі паркових територій (хоча реалізація програм “Київські парки” не кореспондується з рішеннями Генерального плану м.Києва), а також розглядати розробку “комплексної схеми розміщення стоянкових суден” у блоці рекреаційних програм.
Практику переадресації пошуку важливих стратегічних рішень на тактичний рівень та поточні організаційні заходи демонструють пропозиції “сектору” “Історична та архітектурна спадщина”, що передбачають “розроблення програм із залучення грантів, благодійних коштів та інвестицій”, “здійснення інвентаризації та паспортизації об’єктів культурної спадщини , охорона та контроль за їх станом” (схоже вічна невирішена тема). Не розкрито зміст заходу стосовно “розвитку потенціалу території” заповідника “Стародавній Київ”, музею “Київська фортеця”, об’єкта всесвітньої спадщини “Софійський собор з прилеглими чернечими будівлями, Києво-Печерська лавра” та його буферної зони. Як це має бути відображено в рішеннях Генерального плану м.Києва й що ще треба для припинення та усунення варварської забудови поряд з цими та ішими об’єктами культурної спадщини (наприлад, забудова території взуттєвої фабрики у охоронній зоні Києво-Печерської лаври), а також біля (а то й в межах) територій природно-заповідного фонду.
Таким чином, позбавивши проект “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року” стратегічного змісту автори наділили цей проект статусом збірки відомчих поточних завдань і пропозицій (те, що давно “на робочих столах”), загальних імперативів і організаційних заходів, які й передбачається “деталізувати у наступних програмах”. Але тоді не уникнути того дублювання заходів, про що турбуються розробники проекту “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року”, який не має інтелектуального ресурсу стратегічного бачення кардинальних проблем і інструментів їх вирішення. Одночасно продемонстровано нерозуміння ключової ролі Генерального плану міста в вирішенні стратегічних завдань (див. “Схему положення стратегії в системі інших програмних документів”), де його місце зафіксовано як тупикова гілка (проект “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року”, стор.135)
Висновок.
Проект “Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року”, що розглядається не може бути віднесеним до стратегічних документів, не має осмисленої теоретико-методологічної бази, не грунтується на результатах відповідного корпусу досліджень міст й тому має бути переробленим на принципово нових засадах стратегічного планування.

Джерело фото.