Природоохоронець Олег Андрос: Результатом прийняття Генплану-2025 стане Київ без зелених зон

 Серед епітетів, якими нагороджували Київ, завжди фігурували «зелена столиця» та «місто каштанів». Та зелень головного міста країни сьогодні все частіше змінюється сірістю бетону нових забудов. Про те, що і чому загрожує природі Києва, розповідає природоохоронець, політолог, член Спілки вільних журналістів «Природа над усе», ініціативи «Збережи старий Київ» та Дружини охорони природи «Зелене майбутнє» Олег Андрос.
Із чого почався Ваш шлях як природоохоронця?

2004 року члени Дружини охорони природи розклеїли в районі, де я мешкаю, листівки, що закликали протестувати проти відведення Протасового яру під забудову. Тоді була створена ініціативна група, яка згодом перетворилась на Громадську спілку «Вірний вибір». А із 2005 року я вступив до Дружини охорони природи «Зелене майбутнє» та Молодіжного відділення Національного екологічного центру України — це ті організації, в які може прийти молода людина, яка цікавиться охороною природи.

Основна проблема Києва — це так звана «ущільнювальна забудова», тобто будівництво в історично сформованому житловому мікрорайоні, зазвичай на місці зелених зон, дитячих майданчиків, усього того, що на Заході називають «суспільним простором». Нещодавно з’явилась новий проект, організований декількома громадськими об’єднаннями, — Марш захисників Києва. І от якраз на останньому із таких заходів кияни виступили проти проекту Генерального плану міста-2025, який збираються затверджувати у мерії протягом найближчих місяця і результатом якого стане нищення більш ніж480 гапарків і скверів,700 галісів та подальша забудова історичних святинь Києва.

Так, ініціатива «Збережи старий Київ» була створена 2007 року такими активістами, як Ганна Нароніна, Ігор Луценко, Артем Чапай та багатьма іншими. Я теж сьогодні належу до цієї ініціативи, хоча й займаюсь здебільшого все-таки природоохоронними питаннями. Першою «гарячою точкою» ЗСК стала 2007 року незаконна забудова на Пейзажній алеї, історичному місці, яке перебуває в охоронній зоні ЮНЕСКО. Відвойована Пейзажна алея стала символом спротиву незаконним забудовам, там з’явились дивовижні скульптури — справжня окраса міста. ЗСК відтоді розширила поле своєї діяльності, ініціювали протести проти будівництва біля Жовтневої лікарні, на Лук’янівці, Кловському узвозі та існує до сьогодні. Час показав, що в русі залишилися найвпертіші та найбільш активні. Загалом же ЗСК намагається не вирішити усі проблеми міста одразу, а показати приклад того, як можна чинити супротив незаконним діям. Але на сьогодні мало хто захотів перейняти такий досвід, кияни досі чекають «команди Чіпа і Дейла», яка їх врятує.

Із середини 2000-х у цій, спланованій спершу як науково-дослідний центр організації, виокремився сектор охорони біорізноманіття, який займається громадськими акціями, лобіюванням своїх проектів, обґрунтуванням створення об’єктів природо-заповідного фонду тощо. НЕЦУ ж позиціонує себе сьогодні як група експертів природоохоронної галузі, займається зокрема приверненням уваги журналістів до проблем екології.

Ми намагаємось робити свої теми «модними», запускати медіа-віруси, створювати навколо важливого природоохоронного питання скандал. Так, наприклад, сталося, коли на території заповідної зони у Криму, де заборонені будь-які зйомки, було знято фільм російського режисера Федора Бондарчука «Населений острів» («Обитаемый остров»). Ця кінострічка, таким чином, стала відео-свідченням протиправної діяльності, документом знищення унікальної частини природи на кримському мисі Казантип. Тоді навколо цієї проблемо було багато інформаційного шуму, українські екологісти закликали бойкотувати прокат фільму, а на його дирекцію було накладено штраф, який, щоправда, становив близько 3000 доларів США й нанесених збитків не покривав.

Київрада мало як реагує на нашу діяльність, хоча впродовж 2007-2008 років нас запрошували на засідання комісії із екологічної політики. Але, коли посадовці бачать реальне обурення громадськості, вони повинні зреагувати. Ми використовуємо «методику завалу», коли доводиться просто «засипати» наших чиновників листами. Та інколи нам і справді йдуть на зустріч, прислухаються до ініціатив. Так, у відповідь на численні запити, Міністерством екології та природних ресурсів було ініційовано створення на території Національного заповідника «Синевір» Центру реабілітації ведмедів, куди будуть потрапляти конфісковані тварини із місць, де їх незаконно утримували в неволі. Нарешті впроваджено мораторій на вилучення з природного середовища дельфінів. Тому можна сказати, що успіхи є.

Нових людей в українських  громадських рухах мало, та й  загалом вони не нараховують часто більше двадцяти членів. Тому «молода» кров нам дуже потрібна. Початківцям радив би прочитати посібник «Охорона природи у місті», виданий Національним екологічним центром України та розміщений тут. Він містить практичні поради щодо того, з чого починати громадську діяльність: як організувати акцію, написати листа, звернутися зі скаргою до державної структури, тощо. Ну й головна порада, звичайно, — допомагати собі самостійно усвідомити свою силу, а не чекати на чиюсь допомогу. 

Фото Антона Мірошниченка, Ігоря Сіренка,  Ігоря Рудя.