Шановний Володимире Дмитровичу!
Під час зустрічі з громадськими активістами мені запала в душу Ваша розповідь про Вашого маленького онука, який ступає по землі так обережно, щоб не зачавити якусь комашинку, який викуповує у рибаків рибу, аби випустити її в річку… «Отакого б директора в Київський зоопарк», – промовили Ви тоді, чим посіяли в моєму серці велику надію. Знаєте, Ваша сердечна розповідь розчулила мене тому, що я дитиною ставилася до живої природи так само, як і Ваш онук, і таке ставлення я зберегла на все життя. Працюючи в зоопарку і оцінюючи кожну ситуацію з позиції добробуту тварин, я почала ставити незручні запитання зоологам та керівництву. Спочатку від мене віджартовувалися, потім дратувалися, далі стали відсторонюватися, а потім мені оголосили відверту війну, намагаючись мене, як чужорідне тіло, вижити з зоопарку, знищуючи морально і фінансово. На щастя, в зоопарку працюють люди, які поділяють мої погляди, і ми прагнемо змінити ситуацію таким чином, щоб зоопарк став територією добробуту тварин, соціальної справедливості та закону. Оскільки керівництво не бажає йти з нами на чесний діалог, а водночас позитивних змін ми не бачимо, швидше навпаки, то ми змушені звертатися по допомогу до однодумців з зоозахисного руху та журналістів.
В зоопарку Вам скажуть, що особисто я порушила свої посадові інструкції. Тоді я наведу паралель з революцією, адже саме революційних змін і потребує сьогодні зоопарк. Виконувати волю тих, хто порушує закон, означало б те, що і я порушую закон. Я, як учасник вже другого Майдану, так не буду чинити ніколи. От уявіть, що Ваш онук приходить працювати в зоопарк і стикається з байдужістю до тварин і зацікавленістю керівництва до збагачення за їх рахунок. Хіба скорився б такій ситуації Ваш онук?
У відповідь на обґрунтовану критику ми отримуємо скажену лють. У зоопарку, як не дивно, ненавидять захисників тварин, ненавидять журналістів. Про це ви мали змогу пересвідчитися під час зустрічі з колективом. Не весь колектив, а ті, кого дуже влаштовує система розгалуженої корупції, кричали найбільше, як той злодій, на якому «шапка горить». Вони навіть Вашої присутності не посоромилися, і ганьбили себе та імідж зоопарку своєю агресивною поведінкою, порушуючи культурні та правові норми. Хоча б десяту частку такої активності ці люди проявили свого часу на Майдані! Та куди там… Зауважте: до Майдану у керівництва та більшості колективу було дуже вороже ставлення. Уявіть собі: з дверей мого кабінету та окремих моїх колег-патріотів зривали, кидали на землю та топтали ногамии державну символіку – жовто-блакитні стрічки, які я принесла з Майдану. А чому? Тому що Майдан для корупції – це загроза. А нещодавно мені винесли догану та обдерли в заробітній платні за те, що я, в рамках своїх посадових обов’язків, завела знімальну групу на кормокухню! І це лише маленька рисочка картини повного правового нігілізму. Складається враження, що Київський зоопарк загруз у часовому болоті часів сталінщини.
…Гадаю, Ви пам’ятаєте, що ми познайомилися з Вами, Володимире Дмитровичу, у той період, коли я у рядах громадських активістів та журналістів долучилася до боротьби проти корупції у міській владі під орудою О. Омельченка. Ми були тоді з Вами в одному таборі, а Омельченко – у протилежному. Мені прикро сьогодні бачити, що директор зоопарку Кирилюк в такій тісній дружбі з одіозним екс-мером, який навіть (і сміх, і гріх!) очолив громадську наглядову раду при зоопарку, з тим самим екс-головою КМДА, якого кияни зненавиділи за знищення історичних пам’яток та зелених зон. Саме за Омельченка, і за його згодою, Кирилюк розпочинав і не закінчував будівництво за будівництвом на території зоопарку. Ці мертві довгобуди маячать у зоопарку, як докори владі, яка нікого так і не покарала за таку злочинну недбалість. Ну, звісно, не став би себе сам карати Омельченко чи його спадкоємець Чернівецький за організовані власноруч схеми та оборудки!
Тепер при владі Ви, Володимире Дмитровичу, і часи вже інші, адже відбувся Майдан, на якому пролилася кров. Невже ж і далі триватиме в наших комунальних структурах корупція, стагнація, безлад? Директорів зоопарку перевіряють фінінспекції, прокуратури та КРУ, оголошують цифри фінансової шкоди з шістьма нулями, а вони продовжують працювати, та ще й порушують колективний договір, правові норми, і… нікого, абсолютно нікого ще не покарали! Кожен директор, як той гусак, виходить сухим із води, та ще й з роздутими кишенями, тож і наступний приходить з упевненістю, що тут можна безкарно поживитися. Кирилюк прийшов сюди вже вдруге! Та ще й привів із собою банду «своїх». «Собаки гавкають, а караван іде», – ця приказка з вуст керівництва зоопарку звучить з відвертим цинізмом, а означає те, що незважаючи на гостру критику в ЗМІ та перевірки контролюючих органів, з зоопарку виносять цілими караванами бюджетні гроші. А кияни та гості столиці водять до зоопарку дітей і наївно думають, що тут працюють добрі люди, закохані в живий світ природи… Чи враховує Вас таке дволике обличчя столичної влади? Нас – категорично ні.
Шановний Володимире Дмитровичу! У час, коли в країні відбуваються корінні зміни, Ви маєте зробити вибір: підтримати корупціонерів чи захисників прав тварин. Порадьтеся зі своїм онуком!
З повагою,
Анжеліка Комарова, Голова Спілки вільних жураілістів «Природа над усе»