Друзі, вітаємо вас зі святом!
Перше травня – це таки свято для нас, незважаючи на те, що більшовицький режим свого часу його приватизував та знецінив в очах людей, як і день боротьби за права жінок 8 березня.
Ми солідарні цього дня не з катами з НКВС-КДБ, не з Мао та його «культурною революцією», не з «червоними кхмерами». Аж ніяк – наші думки з анархістами, які підняли бунт на площі Хеймаркет у Чикаго, повсталими студентами 1968-го року, ініціативами «Земля перш за все» та подібними їм, які досі ведуть свою боротьбу проти споживацького суспільства і за гармонію людини та природи, і з сотнями комун та «паралельних спільнот» по всій планеті, які наочно втілюють лозунг «Інший світ можливий».
Якщо свого часу у нас, засновників СВЖ «Природа над усе», ще були ілюзії, що прогрес нашого суспільства забезпечить створення якоїсь нової партії, то нині ми дивимося на речі реалістично. Щось змінимо ми не партіями, а допомогою людям у їхній самоорганізації, створенням горизонтальної мережі однодумців.
Так само, як і робітники, які боролися за свої права сотню років тому, ми вимушені збиратися на зустрічі та незалежно від державного апарату вигадувати свій шлях спротиву та побудови нашого життя.
На нашому шляху, на наше переконання, потиснуть один одному руки прихильники соціальної та глибинної екології, тому що їхні поривання сходяться в одній точці – створенні ситуації, за якої виживуть та співіснуватимуть і людське суспільство, і дика природа та її різноманіття.
Ми підтримує сьогоднішній марш вільних духом людей – анархістів, який відбувся у Києві під лозунгом «Проти знецінення життя». Незважаючи на спробу нападу націоналістів, марш відбувся успішно і показав, що ми не самотні у своїх поглядах та діях. Основні вимоги маршу ми наводимо нижче. Процитуємо декілька пасажів наших соратників про історію 1 травня:
«З часу, коли у травні 1886 року робітниці та робітники анархістських поглядів вийшли на площу Хеймаркет у Чикаго з вимогою восьмигодинного робочого дня (виборовши, зрештою, це право, яке стало загальноприйнятою нормою), ця пам’ятна дата набула всесвітнього визнання — її відзначають у кожній країні світу. На жаль, сімдесят років радянської влади позначились на нашому сприйнятті дня солідарності — СРСР, який ніколи по-справжньому не відстоював інтересів робітничого класу, спотворив Перше Травня. Роки незалежності не допомогли — цей день і досі тягне за собою шлейф закостенілості, офіціозу та покірності до влади».
Хтось скаже, що лозунг «Мир хатам – війна палацам!» не на часі. Однак він як ніколи актуальний, особливо в Україні, де палаци нуворишів в прямому сенсі слова поглинають території, які належать всім нам – ліси та заповідні зони. Нам огидні зажерливі персони, які стоять за цими палацами і мають нахабство брехати зі своїх кабінетів, що в країні триває війна, і тому ми маємо «затягнути пояси» та «замовкнути й не протестувати».
Війна, звісно, триває, і ворог, який вдерся до нас у дім, так само загрозливий, як і згадані персони. Однак ми пам’ятаємо про них і не відступимось, і війна – це лише лихо, яке супроводжуватиме процес суттєвих соціальних змін всередині України.
В цей день наші думки – не про шашлики і червоно-серпасто-молоткасті знамена впалої 24 роки тому імперії, а про шляхи до звільнення всіх нас. Перш за все ми чекаємо від усіх нас внутрішнього звільнення!
До зустрічі на місцях нашої боротьби!
Співзасновники СВЖ «Природа над усе»
Анжеліка Комарова, Олег Андрос.
Про анархістський марш 1 травня 2015 р. в Києві.
1 травня в Києві пройшов анархістський марш, в якому взяли участь активісти та активістки різних лібертарних організацій, а саме «Чорної Веселки», студентської профспілки «Пряма дія», анархо-руху «Chaotic Good», самба-бенду «Ритми опору», видавничого кооперативу «ВК-17», Автономної спілки трудящих, лібертарного порталу «Нігіліст», Пролетарської культурно-спортивної асоціації та позаорганізаційні учасниці та учасники.
Марш пройшов від Поштової площі до кінотеатру «Жовтень». Після його закінчення ультраправі спробували атакувати колону анархістів, але їм не вдалося цього зробити.
Уже четвертий рік анархістські організації Києва організовують першотравневий марш, привертаючи увагу до найболючіших проблем суспільства. Ми повертаємо істинний зміст дня міжнародної солідарності трудящих, його соціально-політичну та класову сутність, яку спаплюжила радянська бюрократія, продажні профспілки та «ліві» партії нашого часу. Саме тому, проходячи маршем по вулицях Києва, активістки та активісти скандуватимуть: «Повернімо собі солідарність!».
Ми закликаємо усіх трудящих приєднатися до солідарної боротьби із антисоціальниим Трудовим кодексом (http://mlsp.kmu.gov.ua/document/168367/tk.doc), що його прагне прийняти нова влада, наслідуючи «здобутки» режиму Януковича. Проект, проти усіх інкарнацій якого ми послідовно виступаємо (http://avtonomia.net/2014/06/17/u-verhovnij-radi-znovu-prosuvayut-trudovij-kodeks/), значно звужує повноваження профспілок, узаконює обмеження працевлаштування, примусове переведення та ненормоване навантаження на працівника. Якщо кодекс буде прийнято, роботодавець отримає спрощену процедуру звільнення та додаткові приводи для цього: наприклад, за “розголошення комерційної таємниці” (якою може бути сума зарплати) чи через “участь у незаконному страйку”. До всього, проект дозволяє укладання дискримінаційних строкових договорів та відеонагляд на роботі, а також збільшує термін попереднього випробування до шести місяців.
Ми закликаємо трудящих жінок, які у першу чергу постраждають від неоліберальних ініціатив уряду, приєднатися до солідарної боротьби за свої класові інтереси — і ми закликаємо чоловіків підтримати їх у цьому. Як відомо, працю жінок в Україні оплачують в середньому на 19% нижче (http://mojazarplata.com.ua/ru/main/rss-yandex-ua/zhenschiny-v-ukraine-zarabatyvajut-v-srednem-na-19-menqshe-muzhchin). Новий Трудовий кодекс може погіршити стан працівниць ще більше, і найперше — вагітних та одиноких матерів. Нині роботодавець може звільнити вагітну жінку чи одиноку матір лише в разі ліквідації підприємства, забезпечивши її працевлаштування, а Мінсоцполітики пропонує можливість звільнення на загальних підставах — значно полегшуючи життя власнику підприємства, що експлуатує найману працю.
Ми закликаємо приєднатися до солідарної боротьби за свої права студенток та студентів, які потрапляють під соціальне урізання. Уже згаданий проект позбавляє випускників права на звільнення від попереднього випробування (за винятком першої роботи за одержаною професією). Окрім того, що підвищені тарифи на проїзд з’їдатимуть значну частину стипендії (так, ціна на студентський проїзний у метро збільшилась втричі), саму стипендію тепер отримуватимуть лише дві третини студентів та студенток, відповідно до рейтингу. Також до кінця навчального року планують скоротити кількість ВНЗ з 802 до 317 (http://dt.ua/UKRAINE/kilkist-vnz-zmenshilos-z-802-do-317-do-kincya-navchalnogo-roku-yih-bude-menshe-300-kvit-162549_.html). Зазначені “деформи” вдарять у першу чергу по доступу до вищої освіти дітей із малозабезпечених сімей (зокрема, випускників сільських шкіл).
Ми закликаємо усіх приєднатися до солідарної боротьби зі щоденним погіршенням умов життя та праці. Стрімка інфляція, підвищення комунальних тарифів та цін на споживчі товари, різке падіння реальних заробітних плат — все це наближає нас до межі зубожіння. У кінці 2014 року кількість безробітних в Україні становила близько двох мільйонів осіб (http://korrespondent.net/business/financial/3497542-kolychestvo-bezrabotnykh-v-ukrayne-pryblyzhaetsia-k-dvum-myllyonam. У не менш складній ситуації опинились ті, хто залежить від мізерної пенсії чи соціальної допомоги — які у багатьох випадках взагалі не виплачуються. Праця в Україні знецінюється, а вартість життя зростає. Краще жити в Україні стає лише мільйонерам (http://www.ukrinform.ua/rus/news/v_ukraine_stalo_bolshe_millionerov_1732917, депутатам (http://www.hromadske.tv/politics/deputatam-pidvishchili-zarplatu-vtrichi—–nardep/).і чиновникам.
Ми закликаємо мешканців України до солідарності з жертвами та постраждалими від війни, розв’язаної імперіалістичною Росією. В нашій країні зараз вирує, без перебільшення, гуманітарна катастрофа — кількість вимушених переселенців перевищила 1 мільйон осіб (http://news.bigmir.net/ukraine/892664-OON-chislo-pereselencev-v-Ykraine-dostiglo-12-mln-chel. Попри це, заяви політиків, які ніби «опікуються» переселенцями та переселенками, не знаходять підтвердження — люди, яких війна змусила залишити домівки, не отримують гідного соціального забезпечення, не мають підтримки з працевлаштування чи забезпечення житлом. Ситуацію лише ускладнює культурна політика дегуманізації мешканців східних регіонів, яку підтримують чинна влада та засоби масової інформації.
Таким чином, становище усіх без винятку трудящих погіршилось. Уряд, проводячи неоліберальну політику та зазіхаючи на наші права, прикривається війною, яка ніби вимагає таких кроків. Але ми заявляємо, що війна нічого не спише!
В умовах, коли країна потерпає від військової агресії путінського режиму, наша влада систематично намагається відтворити його найгірші риси. Так, спроби обмеження свободи слова є далеко не поодинокими — тут і ініціатива щодо цензурування та деанонімізації Інтернету (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54006) (яку вдалося попередити завдяки зусиллям громадськості), і проект з криміналізації “публічних закликів до ухилення від призову” (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53751, і вимога прив’язки мобільних телефонів до паспортних даних (http://economics.lb.ua/state/2015/04/20/302391_kabmin_obyazhet_abonentov_mobilnoy.html). Під прямим контролем держави залишається і сфера культури — фільми та серіали цензуруються (http://www.segodnya.ua/politics/pnews/1317-serialy-587401.html) за ідеологічними критеріями.
Поряд із свободою слова зазнає утисків і свобода мирних зібрань — влада, яку привів до високих кабінетів масовий низовий протест, прагне убезпечити себе від долі попередників, зміцнюючи репресивний апарат. Достатньо згадати ініціативу депутата Геращенка нібито проти “проплачених мітингів” (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54808), що на практиці лише надасть владі новий інструмент боротьби із соціальними активістами, яких поголовно звинуватять у «проплаченості». При цьому вільно та безкарно діють парамілітарні загони, займаючись рейдерством та рекетом (http://bykvu.com/bukvy/munitsipalnaya-militsiya-iz-pravykh-i-perevernutaya-kofemashina.html) та виступаючи в якості кишенькових армій (http://rian.com.ua/analytics/20150323/365177085.html) великого капіталу.
На марші активісти та активістки також висунули свої позитивні вимоги. Зокрема, це вимоги скорочення робочого тижня і безкоштовного проїзду в громадському транспорті.
Зважаючи на сказане, єдиною можливістю трудящих добитися гідного життя залишається справжня соціальна революція, що покладе край несправедливості та злидням сьогодення. Лише глобальне знищення капіталізму та держав з усіма репресивними інститутами, встановлення замість них суспільного виробництва та прямої демократії стане гарантією свободи та достатку. Людські життя та гідність — цінності, за які ми боремося.
