Зоокоти: «Ми не притулок, ми арт-майданчик!»

Як можуть комфортно співіснувати люди та коти, а з ними разом мистецтво та апсайклінг? Легко, кажуть Зоокоти! Ми поговорили з Олегом Андросом – співзасновником Спілки вільних журналістів «Природанад усе», що зокрема опікується котячим життям у Київському зоопарку.

ДВОСТОРОННЯ ТЕРАПІЯ

– Розкажи, як посеред зоопарку виникло котяче містечко. Що саме зробила для цього «Природа понад усе»?

– Ми у «плаванні» як ГО – з 2016 року, а як громадська ініціатива – вже десять років. І ось у 2009 році ми зацікавилися життям Київського зоопарку. Співзасновниця нашої організації Анжеліка Комарова згодом стала керівником зоопаркової прес-служби. Так би мовити, очами громадськості, які спостерігали, що там діється.

Дбаючи про добробут колекційних тварин, вона помітила також котів, яких підкидали на територію недобудованого мавп’ятника. Співробітники зоопарку розповідали, що проблема їхнього існування поруч із колекційними тваринами вирішувалася іноді просто вбивством. Тоді «Природа понад усе» взялася до практичного зоозахисту, конкретно – котозахисту.

Ми стали писати листи на адміністрацію зоопарку з проханням впровадити ветконтроль котів, взяти їх на баланс. Анжеліка годувала їх із власної зарплати. У 2012 році ми зробили Зоокотам сторінку та групу на фейсбуці, а згодом постали перші котобудиночки.

З офіційного дозволу нового директора після 2014 року ми командою з 4-5 людей облаштовували пухнастим більш комфортне та безпечне життя. Звісно, за допомогою друзів, яких багато з’явилося у Зоокотів: тільки на одній із толок, у травні 2017 року, допомагали з благоустроєм одночасно 70 киян!

Від КМДА отримали кілька старих МАФів, благодійники подарували нам паркан із профнастилу, стовпчики і шурупи, багато дощок. Бібліотеки передавали старі стелажі, які теж стали «багатоквартирними» будиночками.

 У 2017 році постали стіни справжнього Котомістечка на господарському дворі зоопарку. Сюди переселили 60 мурчиків (усього їх на території біля 80).
– Що з ними відбувається тепер?

– Коти та люди співіснують у дружніх стосунках. На пожертви доброчинців котики годуються та лікуються. А для людей є можливість із ними поспілкуватися. Нашим девізом стало: «Врятовані тварини рятують людей». Фелінотерапія чудово допомагає знімати стреси. Минулого листопада ми придумали акцію – дали оголошення: потрібні гладильники котів! І прокинулися відомими ?

Тепер до нас приходять люди з інвалідністю, родини з дітьми, які винаймають квартири або не можуть утримувати тварин удома з інших причин. Наприклад, через алергію. До речі, акція «Гіпоалергенний кіт» показала, що часто алергійної реакції не виникає, коли спілкуєшся з кицею не в квартирі, а на повітрі.

А ще цікаво, що «терапія» йде в обидві сторони: деякі з наших котів, які були «асоціальними», стали більш доброзичливими та компанійськими.

 ТВОРЧО Й ЕКОЛОГІЧНО

– Які особливості відрізняють ваш проект від інших притулків для котів та інших тварин?

– Ми не хочемо, щоб Котомістечко було притулком. Це слово одразу викликає бажання віддати або підкинути тваринок. Ми всім пояснюємо, що не приймаємо кошенят! Тих, хто вже там, намагаємося прилаштувати. Але навіть віддати у чиїсь добрі руки можна далеко не всіх наших підопічних. 80% з них дорослі, народилися й виросли в диких умовах, вони вже не прилаштуються до життя в людському домі.

Прагнемо, щоб Котомістечко працювало радше як соціально-просвітницький проект. Уже зараз тут постійно проводиться просвітницька робота та розважальні заходи. Вони пропагують поважливе та відповідальне ставлення до тварин. Ми проводимо виставки, лекції, концерти і квартирники на користь тварин, щороку творчо відзначаємо Дні Котів 1 березня і 8 серпня.

А на нашу десятирічну річницю в перші вихідні листопада у нас були Дні котячого будиночка: люди допомагали, спілкувалися, дивилися кіно. У планах – усе це розвинути.

– Як саме?

– Ми мріємо про власний арт-кото-майданчик у Києві чи під Києвом, де житимуть в прекрасному саду котики, діятиме перший український Музей Кота, а митці творитимуть картини, музику, скульптури, будь-що творче. Нас надихає історіяранчо «Кабудл».

Треба сказати, що згідно із положенням зоопарку котики не можуть бути прийняті на баланс. Котомістечко тут тимчасове. У 2019 році на його території розпочнуться будівельні роботи, друга черга реконструкції. Тож ми в будь-якому разі будемо змушені переселяти наших підопічних.

Будемо збирати кошти для купівлі відповідної ділянки землі, на створення нового Котомістечка, будівництво та облаштування. Нам також цікаво робити фестивалі на зразок «Арт-Поля», які допомагатимуть стартувати українським митцям.

Ще один напрямок, в якому ми вже працюємо й хочемо розвиватися, – апсайклінг. Це екзотичне слово означає «переробка сміття із підвищенням його якості», «арт-переробка». Тобто ми з непотрібних речей робимо потрібні.

Усе Котомістечко, власне, побудоване цим методом. Ще ми вміємо робити потрібні у побуті речі з пляшок, пластикових виробів. Охоче покажемо майстер-клас із апсайклінгу. У нас є сайд-проект «Котячі штуки», через який ми за благодійні внески продаємо зроблені таким шляхом речі.

Сподіваємося, з часом на нашому майданчику вся енергія буде від сонячних батарей, а сміття сортуватиметься і перероблятиметься частково на місці. Ми ж екологісти! А ще ми всі творчі люди. За рахунок творчості жити не вдається, але ми про це мріємо і фактично будуватимемо «робоче місце самі для себе».

КОТОРЕЦЕПТ ВІД ВИГОРАННЯ

 – Розкажи, будь ласка, детальніше про творчу команду. Чим займаються і де працюють ваші активісти?

– Зовсім у різних сферах. Будівельники Котомістечка і в «буденному» житті будують. Серед нас – художники, дизайнери, фотографи, письменники, звукорежисери, музиканти, є політолог, філологині, логістка. Всі ми маємо більш-менш вільний графік, і, відповідно, намагаємося приділяти час, потрібний Зоокотам. Четверо з нас майже постійно знаходяться у Котомістечку.

– Як вам удається не вигорати за десять років активної зоозахисної та просвітницької роботи?

– Ми – не тільки не притулок, але й не типові «зоозахисні активісти». Ми відкидаємо все те, що асоціюється в Україні з цією справою – депресію від жорстокості світу, конкуренцію за ресурси та інші нехороші речі. Ми несемо наші переконання шляхом мистецтва.

А щодо вигорання – то коли за твоїми плечима стоять 60 живих істот, ти просто не можеш собі це дозволити. Ти ж не скажеш: «здається, я вигорів, а котики хай там далі розбираються як знають».

У моїй діяльності як еко-активіста це було важливою проблемою: моя волонтерська робота часто не мала строку дії й чітко вимірюваних результатів. А конкретний благоустрій конкретних зоокотиків може бути виміряний тут і зараз. Це дає натхнення кожного дня.

 Окрім того, якщо наш волонтер відчуває, що зовсім втомився та втрачає мотивацію, поїхати «кудись розвіятися» цілком вітається.
– Коли хто зацікавився вашою роботою – як можна до неї долучитися? Що робити?

– Так би мовити, «стартовий пакет» – прийти, познайомитися з котожиттям, попрацювати гладильником. Зазвичай це можна робити десь із 12 до 15, без вихідних, попередньо списавшися з нами. Причому за вхід до зоопарку в такому випадку платити не треба.

Трошки більш «просунутий рівень» – допомогти навести лад, облагородити територію. Завжди потрібна побутова підтримка: готувати їжу, переносити вантажі, колоти уколи…

І вже крутий левел – допомога з будівництвом.

Якщо ж ви не маєте навичок володіння шуруповертом, а натомість маєте потяг до хендмейду, можна долучитися до «Котячих штук», створити щось, що продаватиметься на користь котиків. Нам потрібні графічні дизайнери, відеооператори, монтажери, контент-менеджери.

Ну й, звісно, оскільки всі матеріальні засоби збираються за рахунок благочинників, можна просто допомогти фінансово – й знати, що твоя допомога забезпечила котика їжею чи лікуванням.

Для зв’язку можна написати нам у приват чи подзвонити +38(063)251-69-12, ознайомитись із напрямками роботи й працювати разом!

Але ви маєте, звісно, погоджуватися з нашими принципами. Бо для «Природи над усе» цінності (природоохорони, поваги до живого) понад усе! І якщо ми мріємо про горизонтальну демократію й рівність у суспільстві, то праця на користь живих істот, звичка приймати рішення командою, неавторитарно – це і є справжня рівність усіх перед цінністю життя.

Юлія Шекет

Джерело: dyvovyzhni.org

Leave a Comment

Filed under Практичний зоозахист

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

Лимит времени истёк. Пожалуйста, перезагрузите CAPTCHA.