Daily Archives: 19 мая, 2012

Лекція Олега Савицького «Глобальна екологічна криза: витоки та шляхи подолання». 23.05.2012, 18:00

У рамках курсу «ВІЛЬНА ШКОЛА – Екологічний та природоохоронний лікнеп». 23.05.2012, 18:00.

ЩО: заняття з курсу «Екологія» в рамках освітнього проекту «Вільна Школа».

Тема: «Глобальна екологічна криза: витоки та шляхи подолання». У програмі:

1. Показ фільму «Історія речей».

2. Презентація:

— вичерпність природних ресурсів, потенціал природних копалин;

— парниковий ефект як фізичне явище;

— причини масштабного забруднення навколишнього середовища;

— міжнародні екологічні організації та їх діяльність.

3. Q&A.

Доповідач — Олег Савицький, активіст руху The Zeitgeist Movement.

ДЕ: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 50а, ІІІ підʼїзд. Заходити з вул. Богдана Хмельницького через арку у дворик та наліво у підʼїзд.

КОЛИ: середа, 23 травня, 18:00. Continue reading

Leave a Comment

Filed under Новини

Про захист тварин від жорстокого поводження

Верховна Рада України; Закон вiд 21.02.2006 № 3447-IV

Документ 3447-15, остання редакцiя вiд 30.12.2009 на пiдставi 1759-17, чинний

( Тeкcт взято з сайта ВРУ zakon.rada.gov.ua )

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про захист тварин від жорстокого поводження

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 27, ст.230 )

{ Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1759-VI ( 1759-17 ) від 15.12.2009 }
{ Джерело тексту — zakon.rada.gov.ua } Continue reading

Leave a Comment

Filed under Без рубрики

Природоохоронна діяльність київської громади: особливості та характеристика

Ідеї громадської самоорганізації, становлення громадянського суспільства, мережевого спротиву нині є дуже популярними в наукових та громадсько-активістських колах Європи та США. Не оминула ця хвиля і Україну, тим більше що вже здобутий значний досвід суспільної самоорганізації за реалій пострадянської України.

Спираючись на український досвід самоорганізації місцевої громади та охорони права на громадський простір й екологічних прав людини, слід розпочати з деяких важливих зауважень.

Практика показує, що колапс влади на місцевому рівні та на рівні загальнодержавному породжує необхідність так званої низової самоорганізації. В країнах Америки та Європи такий рух має свій «природоохоронний» аналог – рух «not in my backyard» («не в моєму дворі», скорочено «NIMBY»). Як правило, людей спонукає робити певні дії або хоча б певні грошові внески лише зрима та усвідомлена загроза власному існуванню або комфортному проживанню на даній території. (Абстракції та «далекі» теми здатні вплинути лише на вузьке коло громадян). Про шляхи та особливості подолання таких загроз і йтиметься надалі.

Напрямки громадської природоохоронної діяльності в місті

У статті йтиметься про три напрямки активності громадянського суспільства. Ними є:

1. подолання «екологічних» проблем (екологія – наукова дисципліна, тому краще називати їх природоохоронними). Прямими «екологічними» загрозами існуванню людини є: хімічне та радіоактивне забруднення території, несанкціоноване (або й санкціоноване) складування сміття, шумове забруднення, транспортні викиди.

2. Боротьба із загрозами так званому суспільному простору, котрий належить усій спільноті міста, та із загрозами природному середовищу, яке подекуди збереглося у місті (парки, сквери, великі природні території на зразок Жукова острова у Києві). Під поняття «загрози» підпадає й непродумане знищення шляхом забудови історичного ландшафту та архітектури.

3. Зоозахисна діяльність, втілена в умовах міста в захисті безпритульних тварин. Ця діяльність повністю базується на постулатах біоцентризму, відмові від антропоцентризму. Активісти-зоозахисники запозичили деякі важливі ідеї з такої течії екологізму, як глибинна екологія. Окрім того, підґрунтям зоозахисту, зокрема в Україні, стали ідеї авторів-екофілософів на зразок Ендрю Лінзі та Пітера Сінгера (чий найвідоміший перекладений твір має назву «Звільнення тварин») [1].

Знищення безпритульних тварин у місті є окремою проблемою, що усвідомлюється лише тими, хто хоч приблизно обізнаний з постулатами біоетики. Ця проблема може ігноруватися обивателями, але для екологічної громадськості є беззаперечним, що права тварин існують, а безпритульних тварин можна лише стерилізувати, але аж ніяк не знищувати задля регулювання їх чисельності. Йдеться про проблему морального порядку, тобто несприйняття європейською спільнотою жорстокого, необґрунтованого й безглуздого звичаю знищення тварин, властивого країнам Третього світу та пострадянського простору. Це несприйняття має для України прямі несприятливі політичні наслідки у міжнародних відносинах (наприклад, таким прецедентом стала загроза відміни чемпіонату «Євро-2012» після викриття фактів масового вбивства тварин у Києві та регіонах України). Загалом «зоозахисна» частина активності громадянського суспільства має свої особливості порівняно з рухом проти варварської забудови.

Зазначений перелік є універсальним для різних країн і не став виключенням для України.

Ставлення до політичних інститутів та ідеологій

Ми вже мали змогу переконатися в застарілості поняття «політична партія» та «політична ідеологія партії» в нинішніх умовах. Такий «ідеальний» інститут, як партія, існує лише у Конституції та у відповідних законах. Фактично це утворення, які слугують для особистого збагачення верхівки так званої «партії». Коли мова заходить про задоволення потреб та інтересів місцевого населення, або громади, нівелюютьтся усі ідеологічні та структурні відмінності між окремими партіями – мова заходить про те, чи згоден конкретний депутат від конкретної політичної сили дослуховуватися до побажань громади та чи згоден він не брати хабарі та «відкати».

Як саме діє механізм корупційного розподілу коштів – тема дуже широка та заслуговує на окрему статтю, тож не будемо на ній зупинятися. Зазначимо лише, що за сучасних умов «чесність» та «порядність» українських політиків відсутня як явище, а інститути, формально спрямовані на задоволення потреб населення, насправді спрямовані на особисте збагачення чиновницького апарату та провідних політиків і бізнесменів. На відміну від країн Європи.

У нинішніх умовах відмова від хабарів та депутати й чиновники – поняття несумісні. Казати про дієвий вплив на так званий депутатський корпус будь-якого рівня можна лише, констатуючи, що вплив цей має лише грошовий еквівалент. Маємо необхідність якоїсь альтернативи існуючому лише в ідеях авторів Конституції «самоврядуванню».

Важливий момент (з огляду на непоєднуваність «класичних» політичних ідеологій – націоналізму, комунізму, лібералізму та їхніх проміжних форм): в рамках єдиного громадського руху, наприклад, у боротьбі проти варварської забудови, можуть уживатися цілковито різні за переконаннями активісти. Якщо акцентувати увагу на ідеологічних розходженнях між правими і лівими (в Україні це проблема української та російської мов, ставлення до нелегальних емігрантів та нацменшин, історико-політичні проблеми визнання УПА, «екзотичні» проблеми на зразок прав секс-меншин та ін.), рух досить швидко розвалиться. Поняття «варварська забудова», «історичне середовище», «громадський простір» та «охорона природи» не мають жодного стосунку до зазначених проблем. Ясна річ, що пояснювати корені негативних явищ можна з точки зору вульгарного націоналізму («в усьому винні такі-то нацменшини, не-українці тощо») та вульгарного комунізму («в усьому винні буржуа»), а також сотнями проміжних способів, що мають в основі зазначені пояснення. Але громадський спротив проти нищення природного та історичного середовища – це саме той приклад, коли політична ідеологія ніяк не впливає на тактику та сутність спротиву. Ця проблематика просто перебуває в іншій площині, цілковито відмінній від «класичних» політичних ідеологій.

Також зауважимо: сучасна влада не має по своїй суті поділу на правих та лівих. Українська влада однорідна у своїй масі завдяки тому, що вона сконцентрувала в собі носіїв великого капіталу, для якого не важливі ані національні, ані мовні, ані соціальні проблеми.

Безумовно, такі ідеології, як фашизм та осучаснений «соціал-націоналізм» – є людиноневисницькими, звинувачення інших рас у всіх бідах українців є невиправданим, а встановлення такого державного устрою, як тоталітаризм, є щонайменше недоцільним. Будь-який соціально-політичний активіст, на думку автора, має поділяти такі переконання та на цьому наголошувати. Докладніший аналіз співвідношення та конфлікту концепту «прав спільносвіту» (за Маєром-Абіхом) та «сегрегації за расовою (національною, класовою…) ознаками» заслуговує на окреме дослідження та буде сформульований у окремій статті.

Варто висловити важливі зауваження щодо співвідношення природоохорони, зоозахисту та «крайніх» політичних переконань. Я вважаю неможливим поєднання в рамках єдиної ідеології зверхнього ставлення до окремих рас та тезу про рівноправність усього живого на Землі. Такий «синтез» неможливий з огляду на те, що теза про права тварин та, у термінології Маєра-Абіха, «права спільносвіту», є вищим ступенем розвитку філософсько-політичної думки порівняно з тезою про рівноправність усіх людей незалежно від кольору шкіри та національності. Тобто існують історичні етапи становлення уявлень про права живих істот, які мають в цілому лінійний характер – від простого (антиномія «ми – вони») до умовно складного («всі люди… живі істоти рівні», тобто «мають рівні права»), від поглядів Аристотеля про «варварів» та «еллінів» до поглядів сучасних екофілософів про права довкілля і усього живого на землі. Безумовно, ця думка може бути піддана критиці з огляду на те, що права будь-чому може надати лише людина, і неможливо відмовитися від антропоцентризму, не відмовившись від розуму і загалом «людської» точки зору. Глибинна екологія, однак, довчить, що ця теза є хибною. Аналіз її аргументів – також тема, що виходить за рамки статті про самоорганізацію, і буде викладена окремо.

Значні підозри та заперечення викликають у автора й «осучаснені» погляди, поширені в середовищі правого руху, про те, що одні раси не є вищими за інших, але «всі мають жити на своїй землі». Таким чином, людина, яка є расистом та одночасно захисником прав тварин і довкілля загалом, являє собою цікавий, однак нежиттєздатний інтелектуальний покруч.

Але тут виникає цікаве питання у плані залучення до громадського активізму: як ставитися до носіїв відверто расистської ідеології, які разом з тим охоче займаються природоохороною? Такі прецеденти вже є, і це питання ще потребує вирішення і окремих статей. Тим більше, що першим справу захисту Києва від варварської забудови підхопив таки лівий, з ухилом у анархістську самоорганізацію рух (у 2007-2009 рр., у рамках громадської ініціативи «Збережи старий Київ»).

Найбільш пасіонарна частина молоді йде у політизовані угруповання (як праві, так і ліві), прагнучи щось змінити в оточуючому світі. Такі молоді люди здатні кидати виклик суспільному устрою та вдаватися до радикальних дій. Справа досвідченіших громадських активістів – направити цю активність, часто сліпу та невизначену, у потрібне русло. В даному разі – на боротьбу з варварською забудовою, яка стосується політичних відносин лише настільки, наскільки у цій забудові зацікавлені конкретні політики.

Звичайно, не слід забувати і про політичну боротьбу, не «прогавити» радикальну зміну суспільного устрою. Але це вже – особиста справа кожного члена руху.

Низова самоорганізація

Оскільки досвід показує, що звернення до органів влади є неефективним через корумпованість та панування корупційної системи на усіх щаблях влади, постає необхідність формування структури низового самоврядування, незалежної від офіційної влади. Ми позбавлені права контролювати наших політиків та їхні рішення. Це неможливо з цілого ряду причин, і з цього приводу існують окремі політологічні дослідження, що констатують кризу виборної демократії та, можливо, хибність самої ідеї виборів у масштабі усієї країни. З іншого боку, не можна заперечувати й необхідність централізованої держави з огляду на необхідність підтримання її обороноздатності, прийняття рішень, стратегічних для цілого регіону, та ін. Тому не можна в сучасних умовах перетворюватися на анти-етатистів та сліпо наслідувати мрії західних контркультурних рухів 60-х рр. про пряму партисипаторну демократію (демократію «участі») , а в перспективі – про роздрібнення держав на комуни за принципом «дій локально, а мисли глобально». Йдеться суто про необхідність подолання того порочного кола, поява якого в Україні призвела до відірваності влади від громадян.

[Партисипаторна демократія (від англ. participate – брати участь) – система врядування, за якої прості громадяни здатні без посередників керувати собою. Політологи Дж.Вольф, Ф.Грін та Б.Барбер «реанімували» довіру до класичної теорії демократії, що визнає пряму участь громадян в управлінні. На відміну від плюралістів і елітистів, вони вважають, що демократична система політичної влади ще не існує в повному обсязі, і необхідно домагатися загального ефективного залучення мас у процес прийняття політичних рішень. На відміну від елітистів, вони вважають, що антидемократична позиція мас — це не внутрішньо властива їм риса, а результат недостатнього виховання, економічної нерівності, відсутності у них можливості ефективного впливу на політичний процес. Прихильники партисипаторної демократії вважають, що можна уникнути «парадокса волі», коли більшість може вибрати тирана або ж сама стати новим тираном. Тиранії еліти протиставляється добре поінформована громадськість, що може здійснювати демократичний контроль через загальні вибори й представницькі установи. На думку К.Макферсона, у більших суспільствах демократія участі повинна бути організована як «пірамідальна система із прямою демократією в основі й демократією делегатів на кожному рівні вище основи». При цьому вибрані представники повинні виступати в ролі посередників у формуванні загальної волі й обслуговувати інтереси членів організації, що висунула їх, перебувати під постійним жорстким контролем з боку громадськості [2].]

Крім того, нині в Україні та в світі ми маємо «владу спеціалістів». Формально рішення про виділення тієї чи іншої ділянки під забудову має схвалити та передати до Київради Архітектурно-містобудівна рада, що існує при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища. Мається на увазі «за замовчуванням», що в ній сидять незаангажовані та обізнані з містобудуванням люди, які краще, ніж більшість населення, знають, де можна будувати, а де ні, і як будувати. Але це в теорії; реально справа виглядає як брутальна корупційна схема: хто більше дасть – тому й виділять ділянку. Один олігарх, котрий може бути навіть невідомим широкому загалу, цілком спроможний скупити, наприклад, більшість ділянок у певному районі Києва. І йому зовсім не обов’язково представляти себе як великого землевласника. Уся «народна ненависть» може бути обернена на підставних осіб, котрі «беруть в аренду» (на 99 років…) земельну ділянку, на Київраду та на спеціалістів, котрі попередньо схвалили рішення про забудову.

При цьому ніякого спротиву проти цієї схеми на рівні спеціалістів ми не спостерігаємо. На усі намагання критики такого стану справ вони відповідають – «ми компетентніші за громадськість». Але що робити, коли «компетентність» купується за великі гроші? Існує відповідь на це питання в анархістському дусі: слід брати владу в свої руки і самим громадянам, а не «обраним» спеціалістам вирішувати, чи варто будувати саме тут і саме так. Якщо внаслідок таких дій ми дійдемо висновку, що Києву слід припинити будувати нові будинки – що ж, значить, так і є насправді. Неспростовною видається думка, що «порожні» ділянки в Києві в середині 2000-х закінчилися, а після цього почалася забудова громадського, або природного простору.

Назріла необхідність створення неієрархічної мережі громадян, котра координувалася б через Інтернет та за допомогою сучасних засобів зв’язку. «Інтернетизація» молодшого покоління киян та найширше поширення мобільних телефонів вже зробила свою справу єднання в межах певної мережі.

Метою мережевих об’єднань є захист своїх прав методами прямої дії (не обов’язково агресивної – скоріше конструктивної). Найтиповішими прикладами таких дій є громадські акції на зразок «приберемо свій парк», але відомі приклади й більш вигадливих акцій.

Надалі мова йтиме лише про Київ та досвід київського спротиву, з огляду на територіальну приналежність автора. Інші великі міста України не набагато відрізняються за інтенсивністю аналогічних проблем (взяти для прикладу хоча б Донецьк, Харків та Одесу, узбережжя Криму, де також виник та існує потужний рух проти варварської забудови).

Наприклад, на вулиці Волгоградській в Києві існує нелегальна, створена шляхом самозахоплення землі, автостоянка. Мешканці добилися від прокуратури оскарження цього самозахоплення в суді та судового рішення, згідно якого автостоянку слід прибрати. Вже півроку через параліч судової виконавчої системи, а також «впевненість» суду в тому, що автостоянки… вже не існує, вона продовжує діяти. Відповідь мешканців була такою: було перекопано частину автостоянки, посіяно на ній траву та огороджено стрічками територію. Таким чином, ділкам довелося перенести трохи далі місце стоянки машин. Активно опиратися діям громадських активістів вони не можуть, тому що усвідомлюють, що автостоянка фактично незаконна. Наступний крок – акція прямої дії, повне вигнання автостоянки. Інакше зусилля активістів ні до чого не призведуть.

Це – примітивний, але промовистий приклад більш вигадливих, аніж просте прибирання, дій громади. Кожна акція має стати інформаційним приводом для найширшого висвітлення дій громади та її конкретних проблем (наприклад, варварської забудови на конкретній вулиці). Крім того, акція має нести позитив – адже люди більше за своєю психологією люблять перемагати, аніж програвати. Будь-де, хай навіть на акції суспільної непокори. Якщо кожен відчує, що він долучився до перемоги – це слугуватиме розвиткові руху.

Тому не варто боятися скликати громадські слухання, потрібні згідно з процедурою оскарження рішень влади: шукати приміщення для їх проведення, готувати усі матеріали, формувати президіум та рахункову комісію, друкувати листівки та мандати. Хоча це й складна справа також з огляду на те, що усі слухання перетворюються на «говорильню», якщо їх не контролювати за часом, вони допомагають єднанню громади та усвідомленню кожним її членом того, що «ти не один».

Міні-скульптури, які з’явилися в центрі міста за рахунок коштів фонду «Київська ландшафтна ініціатива» – це також приклад позитивного ставлення до громадської боротьби. Західне суспільство має набагато масштабніші приклади функціонування справжнього громадянського суспільства на вулицях – у вигляді мистецько-політичних акцій «Global street party» в рамках руху «Повернімо вулиці!» , але Україна не пішла й досі у цьому напрямку. Окрім того, подібна несанкціонована акція цілком може викликати насильство з боку міліції, приклади чого вже маємо під час акцій «Збережи старий Київ» (акція біля Жовтневої лікарні в березні 2008 р.).

Громаді слід запозичувати досвід мережевого маркетингу: кожна нова в русі людина формує мережу ще з декількох чоловік, ті в свою чергу – також, і так мережа поширюється й не потребує жорсткого диктаторського командування з єдиного центру. Координатор або координатори, якщо вони є, володіють базою даних активістів і «гарячих точок» та мають прямий доступ до десятка з них, ті в свою чергу – ще до десятка, і так поширюється мережа. Це вигідно навіть в інтересах безпеки – якщо усувають якимось чином нібито ключову фігуру, на її місце приходять десятки інших ключових фігур. Таку систему дуже складно перемогти.

Також варто підкреслити важливість юридичної сторони такого мережевого спротиву. Слід єднатися в тому числі задля того, щоб оскаржувати рішення Київради про відведення земельних ділянок у судовому порядку. Не є таємницею, що українські суди виносять рішення за принципом «хто більше заплатить». Але, з іншого боку, не є також секретом, що чисто насильницькими методами – поваленням парканів, нищенням техніки, блокуванням – будівництво не зупиниш. Тут слід поєднувати тиск на владу судовими позовами (добре, якщо цей позов не один, а більше по кожному об’єкту) та постійним підтримуванням напруги шляхом проведення акцій-інформаційних приводів.

Нарешті, варто коротко зупинитися на третьому пункту громадської активності, про який згадувалося на початку статті – громадському захисті прав тварин.

Варто лише зазначити, що:

— безпритульні тварини (коти та собаки) у містах завжди є;

— єдиним гуманним методом скорочення їх чисельності є стерилізація;

— на щастя, завжди знайдуться ентузіасти, які готові взяти на себе частину роботи у процесі стерилізації тварин (відвозити до ветлікарні, «перетримувати» у післяопераційний період тощо);

— на жаль, завжди знайдуться охочі до вбивства безпритульних тварин або ті, що виправдовують їхнє знищення комунальними службами. З такими людьми треба вести виховну роботу або, якщо вони вже винні у вбивстві, карати.

Взагалі це частина окремої сфери практичної біоетики та організованого громадянського суспільства – руху на захист прав тварин. І якщо на Заході він має багату та сповнену досягнень традицію боротьби за «звільнення тварин» від гніту homo sapiens, то в Україні цей рух лише визріває під впливом прочитання нечисленних перекладних джерел. Утім, час покаже здатність українського суспільства сприймати радикальні ідеї співіснування людини та світу живої природи, лейтмотивом яких є, наприклад, відмова від споживання м’яса через суто моральні обмеження. Поки що ми потребуємо хоча б практичного втілення в життя постулатів дуже поміркованого, але все ж біоцентричного Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження».

Підсумовуємо:

— місцеве самоврядування (на прикладі Києва) досягло колапсу та не виконує волю громади;

— створення мережевої структури громадського самоуправління – альтернатива ситуації тотальної корумпованості, що склалася в Україні;

— вигідним для громадянського руху є постійне нарощування темпу акцій, позитивних інформаційних приводів;

— неформальна мережева структура потребує самофінансування силами громадян.

Врешті, не варто забувати, що перевірку на дієвість будь-яка теорія – і теорія екологізму не виключення – дістає на описаних вище громадських акціях та у процесі ствердження екологістських громадських рухів. Без повсякчасної та важкої роботи активістів філософія екології та екологістські теорії лишаються пустою абстракцією та не є частиною суспільного дискурсу. Тут ми спостерігаємо взаємозалежний процес: потреба у охороні довкілля з’являється спонтанно, є практично спрямованою та часто не має належної наукової бази; однак ця охорона неможлива без теоретичних узагальнень та універсальних рекомендацій для подальших дій. Такими узагальненнями і ідеї екологізму, такі його напрями, як глибинна екологія, соціальна екологія, екоанархізм, концепція стійкого розвитку та ін. В Україні (на прикладі Києва) ми спостерігаємо дуже повільне, але дієве поєднання теорії та практики екологізму.

Використані джерела

1. Сингер П. Освобождение животных. К.: Киевкий эколого-культурный центр, 2002. – 136 с.

2. Политология: Словарь-справочник / М.А. Василик, М.С. Вершинин и др. – М.: Гардарики, 2001. — 328 с.

3. Кляйн Н. No logo. Люди против брэндов. – М.: ООО «Издательство «Добрая книга», 2005. – 624 с.

4. http://dopmgu.forest.ru/movement.html

Автор: Олег Андрос.

Джерело: www.andros.kyiv.in.ua

Leave a Comment

Filed under Без рубрики

Як спілкуватися з журналістами та чиновниками

Василюк О.В., Андрос О.Є. Ваш перший контакт з журналістами і чиновниками (методичний посібник для Дружин охорони природи та інших молодіжних природоохоронних організацій). Випуск 1. Видання друге. – Київ, НЕЦУ, 2010. — 80 с.

Завантажити.

Джерело: http://pryroda.in.ua/dop/

Leave a Comment

Filed under Без рубрики

Екотаж: можна, якщо обережно

Написати цю статтю мене спонукав опублікований на сайті «Хайвей» матеріал Гоши Деревянного «Час барикад…». У статті автор наводить приклад екоекстремізму, саботування знищення природи, як один із найбільш яскравих прикладів громадської боротьби за будь-що (з чим завгодно). Без зайвих компліментів, вперше в Україні преса промовила слово «екотаж». Аналогічно, захоплення радикальными природоохоронцями знаходимо і в інших джерелах, наприклад, у книгах з медіа-активізму (Киреев Олег – «Поваренная книга медиа-активиста»), Дуглас Рашкофф – «Медиавирус. Как поп-культура тайно воздействует на ваше сознание») або із соціології (Крейг О’Хара – «Философия панка: больше, чем шум»). У багатьох країнах бюрократична система досягла такого рівня розвитку, що процес вирішення будь-яких питань затягується на надто довгий період. Це дуже на руку тим, проти кого протестує громадськість. І особливо вигідно тим, хто своїми діями знищує природу, тому що перш ніж громадськість що-небудь вирішить, безпомічно борсаючись у бюрократичній павутині, все вже буде знищено. Протест зникне сам собою, тому що рятувати буде вже нічого. Старовинний ліс вирубають лісники, мальовничий каньйон підірвуть динамітом видобувачі, а браконьєри виловлять всю рибу, що нереститься. Як же бути? Єдина досить чітка відповідь на це питання – ЕКОТАЖ. Екотаж – це приховане пошкодження техніки, інструментів і засобів, що руйнують дику природу, вбивають тварин та знищують рослини. Екотаж застосовується винятково до неживих предметів. Екотажні акції таємно проводять найрадикальніші екологічні групи, коли знищенню природи неможливо запобігти жодним іншим способом.
Continue reading

Leave a Comment

Filed under Без рубрики

Досвід країн Європи (законодавство на захист тварин)

Щодо досвіду країн Європи, то варто звернути увагу на вражаючі успіхи зоозахисного руху в рамках політичної боротьби, які виражені у прийнятті жорстких зоозахисних законів. У 2008 році Іспанія стала першою країною, що представила резолюцію про права тварин у застосуванні до виду мавп. Парламент визнав права великих людиноподібних мавп на життя і свободу у відповідність з ідеями проекту Пітера Сінгера «Людиноподібні мавпи» і ухвалив законодавчо заборонити досліди на мавпах, утримання їх для циркових і телевізійних програм і серйозно поліпшити умови проживання в зоопарках. У багатьох країнах законодавчо заборонені окремі форми жорстокого поводження з тваринами: наприклад, виробництво хутра та фуа-гра в ряді європейських країн, інтенсивне тваринництво в Австрії. Continue reading

Leave a Comment

Filed under Законодательство, Законодательство

Про гнів народний і “коктейль Молотова”

Останнім часом у середовищі київських природоохоронців та людей, що взялися за нелегку справу боротьби з незаконними забудовами, все частіше лунають жарти про застосування “коктейлю Молотова”. Воно й зрозуміло — адже місто перетворюють на кам’яні джунглі, закони мовчать, а бізнесмени тишком-нишком рахують гроші з шестинульовими показниками. “Традиційні” засоби боротьби за свої екологічні та елементарні людські права залишаються неефективними. Навіть якщо ви прийдете на будівництво з якимось дивом вичепленим з лап правосуддя приписом про його припинення, вас там, скоріше за все, нахабно проігнорують і таки побудують омріяний хмарочос з пентхаусами (прецедентів більш ніж достатньо). Тож не кожен мітинг з плакатами і навіть не кожен виграний судовий процес є ефективним у такій ситуації. Continue reading

Leave a Comment

Filed under Uncategorized, Uncategorized, Uncategorized

Практичний посібник «Право на доступ до інформації з питань містобудування»

Практичний посібник «Право на доступ до інформації з питань містобудування».

Leave a Comment

Filed under Без рубрики

Шипування дерев: інструкція

Шипування – радикальний метод захисту дерев від спилювання, що полягає у вбиванні в стовбур цвяхів або металевих стержнів з метою вивести з ладу бензопилку. Технологія полягає в наступному (див. малюнок): Continue reading

Leave a Comment

Filed under Без рубрики

Акції громадянської дії: правила та поради

1. Різновиди акцій.
2. Етапи проведення акцій.
3. Культура безпеки під час акцій.
4. Необхідний реквізит для акцій.
5. Інформаційна підтримка акцій (написання й оформлення анонсу та прес-релізу, правила розсилки, поради по спілкуванню з пресою).
6. Правила поведінки на акції.
7. Поради з розташування баннерів та реквізиту.
8. Правила полишення місця акції.
9. Основні речі, які треба ОБОВ’ЯЗКОВО мати перед початком акції. Continue reading

Leave a Comment

Filed under Библиотека, Библиотека, Библиотека, Библиотека, Библиотека, Библиотека, Библиотека, Практические советы, Практические советы, Практические советы, Практические советы, Практические советы