Марина Новікова
На майдані все спокійно
Ніч тихенько приспала
Тут не йдуть бої чи війни
Миру й спокою хвала.
На майдані тихо-тихо
Серед сніжних барикад
Вартові співають стиха
Ждуть «защітніков наряд»
Хтось жде тихо, хтось жде мовчки
Хтось із фоткою в руках
Наче у воєнні роки
Ми сидим у мирний час
Хтось закличе:
«То чого ж ви
Недолугі псуєте
Нам ялинку? Міста спокій,
Й проти влади ідете?
Ну то й що грко жити?
Ну то й що що копійки?
С властью треба вам дружити!
Ми ж прожили й ви терпіть!»
Схлипне хтось на барикаді
І тихенько відповість:
Й вам і нам пузаті дяді
не дадуть спокійно жить…
Ви » простітє нас за йолку»
Ви нам лишИли світ такий
Що не буде в ньому толку
Як нас і далі будуть бить
Не бійся, мамо, я їду на майдан…
Вона: — чи все буде гаразд?
А син їй – я не знаю.
Але я знаю, що все те, що бог нам дав
Забрати права в нас ніхто не має!
Один пішов. А у сусідньому дворі,
Одягши форму, шолом
вийшов друг його з дитинства
Поцілувавши на ніч діточок своїх
Подумав, чи надійні ті колиски?..
Той що у формі думав і казав
Через таких як ви я тут стою
а не читаю дітям казку!
І як би мав я змогу зараз утекти… то втік би!
Тільки відпустіть будь ласка!
По інший бік, у сніжних барикад
Не спав вже декілька ночей хлопчина
І друга він свого уже простив
Адже стоїть він тут і за його дитину
Прошли роки… похудли всі пани…
Два старих діда біля двору розмовляли
«я дякую, що ти мене тоді не вбив… «
» а я вам вдячний, що ви всі тоді стояли…»